Наша команда
АНДРІЙ ШВЕЦЬ
В 2014 році війна зачепила наш бізнес: ми тоді мали магазин у Донецьку, який мусили кинути і вивозити всі товари. Але по-справжньому цю війну я відчув лише минулого року, бо в першу чергу думав про двох дітей і дружину. Так вийшло, що 24 лютого ми були з братом і батьком у Буковелі, а наші дружини з дітьми – в Києві. Тому поки всі українці рухалися до кордону з Польщею, ми намагалися доїхати до рідних у Київ.
Наша допомога почалась з простих речей: бронежилетів, окулярів, взуття. Спочатку для наших знайомих і колег, які пішли добровольцями. А потім до нас почали звертатися інші військові, і ми зрозуміли, що маємо оформити діяльність. Так виник наш фонд.
Приємно розуміти, що за цей період роботи ми значно виросли: від простого спорядження до дронів, машин, а тепер ще ракетних установок “Сівалок”. Найбільше мені запам’ятався збір на карету швидкої для військових медиків. На той час то був наш найбільший збір – 400 тис грн, але ми змогли його подолати і знайти ідеальну машину у Польщі. Тепер таких масштабних зборів у нас більше.
Що мені надає сили – це люди, з якими познайомився за останній рік. Наприклад, я вже рік спілкуюсь по телефону з Андрієм із Вінниці, який перепрошиває для нас дрони. Ніколи його не бачив особисто, але ми з ним вже стали товаришами. Або нещодавно в соцмережах вийшов на чоловіка з Лондона, який визвався допомогти перевезти звідти 2 машини для наших військових. І таких людей багато, яких я до цього не знав особисто, але вони так легко і швидко погоджувались допомагати, при цьому без грошей, що ти розумієш, що не один. Тому вірю, що з такими людьми наш фонд зможе і далі допомагати нашим військовим і цивільним до самої перемоги.
ВОЛОДИМИР ШВЕЦЬ
Я був з тих, хто до останнього не вірив, що буде повномасштабне вторгнення. Пам’ятаю перший шок, коли ми вийшли вночі на чергування у нашому селі, і я вперше побачив, як стріляє артилерія в 500 м від нас. Коли зміг вивезти дружину з дітьми, хотів іти воювати. Але на той час у військкоматі мене не взяли. А потім ми почали робити фонд.
По роду моєї діяльності шукати гроші для мене звична справа, це я роблю і у фонді, аби ми могли закривати таку кількість зборів. За рік нашої діяльності наш фонд зміг залучити коштів більше, ніж залучив наш основний бізнес під час війни. Але коли ми тільки починали – перший тепловізор ми купили за свої гроші, бо не змогли назбирати необхідну суму, а військовим вже треба було відправлятися у Бахмут. Зараз, завдяки підтримці українців і наших знайомих партнерів по бізнесу, ми про такі суми навіть не замислюємося, і можемо збирати на “Сівалки”. Я рад, що ми маємо таких друзів і партнерів, які не втомлюються донатити нам гроші, бо впевнені, що ми нічого не вкрадемо і ніяких відсотків “за роботу” не візьмемо собі в кишені.
Я не думаю про те, де брати сили. Просто знаю, що так треба. І буду то робити до перемоги. Але мені приємно думати, що наша робота – це підсилення нашим військовим, яке необхідно на фронті постійно.
ДЕНИС СОЛОНИЙ
Ніколи не забуду, як 24 лютого вивозив свою родину з Києва через Гостомель і Бучу. Над нами все вибухало і літали літаки, а як тільки ми проїхали, за нами закрили трасу, бо вже висаджувалися десантники.
Перша робота, яку я зробив, як дизайнер після 24 лютого – це банери для волонтерів у Норвегії. Вже пізніше у квітні розробив гру “Трактор про танка”, де цукраїнський трактор тягне ворожого танка, і завантажив на Play Market. Так хотів підтримати і трохи відволікти наших людей. А коли побачив купу гнівних коментарів від рос**н, зрозумів, що це теж частина інформаційної війни, і мене це дуже мотивувало робити далі. Зараз допомагаю хлопцям із сайтом фонду.
Сили мені надає, як мабуть і всім українцям – відчуття єдності. Тому вірю, що з такою силою ми переможемо.
ЕВЕЛІНА РУДЕНОК
Я сама з Маріуполя, тому коли 24 лютого крізь сон почула перші вибухи, подумала, невже я вдома. Ніколи не думала, що почую колись вибухи чи побачу блокпости у Києві. Як і про те, що втрачу рідний дім і зможу бачити рідне місто тільки по новинах – вбитим і розстріляним. Але мені дуже пощастило – мої батьки і друзі залишилися живі і змогли вибратися з Маріуполя.
До повномасштабного вторгнення я працювала випусковим редактором на телебаченні. Але наш канал закрили. В цей час я і познайомилась з Андрієм та Володєю, які запропонували писати про їхні волонтерські збори. Коли послухала історії про їхніх знайомих військових, зрозуміла, що саме про це зараз і треба писати. Тому кожен збір ми намагаємось подати через історію живої реальної людини, яка за цим стоїть. Це не просто військовий якоїсь частини, а це завжди чийсь син, чоловік чи батько. А за кожним збором на авто чи шоломом – стоїть життя конкретної людини. Людини, яка ризикує собою заради мене і моїх рідних. Але впевнена, ця людина так само хоче жити, як і я. Тому для мене “втомлювались” від зборів чи відгороджуватись від війни, що для багатьох йде лише фоном – це ніби зрадити всіх цих людей, замість того аби бути поруч і підтримувати.
Що мені надає сили – це чути голоси наших військових, чи бачити від них нові повідомлення. За цей час ми потоваришували з багатьма з них, знаємо про їхні родини, їхнє довоєнне життя. Тому для мене це все конкретні люди, які живуть в моїй телефонній книзі. Бачити їх живими, і думати, що ти хоча б краплиною своєї роботи допомагаєш в їхній боротьбі – це найцінніше. А ще я мрію про день, коли звільнять мій Маріуполь і ми з хлопцями першими повеземо туди гуманітарку. Вірю, що я цього дочекаюся.
КОСТЯНТИН ГУЦАЛОВ
До війни я мав досить успішний бізнес пов’язаний з імпортом хай-тек техніки з Європи та США, і саме цей досвід та зв’язки стали в нагоді на початку волонтерської діяльності, коли було необхідно знаходити за кордоном те, чого майже ніде не було, та привозити це в Україну.
Першим вдалим досвідом була доставка розгрузок та бронежилетів для Київської ТРО в березні місяці. Найважче та найцікавіше волонтерське завдання для мене було з пошуку та доставки карети швидкої для військових медиків. Цю швидку мені довелось везти 7 днів, 3 з яких крізь майже суцільну заметіль.
Ще одним яскравим прикладом була спільна акція з моїми іспанськими партнерами по бізнесу, під час якої вони зібрали донати з їхніх клієнтів по всьому світу. За ці кошти ми знайшли, придбали та доправили до Херсонської ОВА потужний 45 кВт генератор, що використовується для водопостачання цілої громади на 3 тисячі людей.
Найбільше мотивує та надихає, коли ті, кому ми допомагаємо кажуть, що відчуття надійного тилу дає їм наснагу працювати на передку для нашої перемоги. В цей момент відчуваєш, що робиш щось важливе і потрібне, і виникає бажання продовжувати далі.
Допомогли
Мурал для нашого друга Тохи https://broinarms.com.ua/wp-content/uploads/2024/09/FDownloader.Net_AQNQ6CX5AtUYa5v08V9j80IKaOa1-TQNisj8lzYcDGPjAd-fX-A3AJNL3f0UmYGhttDaIAVO6hyQ-2KzcLrxXsQv_720p_HD.mp4Бережемо пам’ять про тебе, друже..Тепер на будинку, де жив наш друг Антон, військовий батальйону “Ірбіс”, і де досі живе його
Передали 5 fpv-дронів батальйону «Берлінго» Доки вони сміються і борються, доки ми допомагаємо і підтримуємо, ця війна має шанс на закінчення і перемогу.Передали ще 5
Передали 2 зенітно-пошукових ліхтарі і системи живлення Просте нагадування, що завдяки вашим донатам і підтримці у мобільної групи піхотної бригади, що боронить кордон з Білоруссю,
Поки ми змогли передати цій бригаді 5 fpv-дронів. «Аби піхота жила – потрібні дрони. Я не знаю, як би я дивився їм в очі, якби
Передали чергову бойову “Сівалку” Передали чергову бойову “Сівалку”, пікап з ракетною пусковою установкою, військовим зі 115 роти вогневої підтримки. Аби ці хлопці могли більше і
Спільні зусилля: Підтримка та посилення наших воїнів на фронті Допомогли тим, від кого залежить бавовна Їздили вчора до однієї з військових частин, де передали підрозділу забезпечення
Грошові кошти, зібрані БО Благодійний фонд
brothers in arms
збираються задля підтримки українські військових на постійні основі.
Сплачуючи благодійний БО Благодійний фонд
brothers in arms
ви даєте згоду на це, а також погоджуєтесь на те, що сума по благодійних внесків не підлягає поверненню. У разі залишків коштів , кошти будуть витрачені для допомоги в боротьбі проти окупанта.